Любий татку наш, Недовго жив ти з нами. Любов, печаль і біль в душі Лишив ти нам і мамі.

Вічна пам’ять і гіркий біль втрати, Назавжди залишиться в наших серцях.

Серце стискається сильно, Гірко плаче душа. Більшої втрати немає, Як втрата Вашого життя.

Одною квіткою земля бідніша стала. Одною зіркою багатші стали небеса.

Ти чесно жив, любив життя. І ось пішов у небуття. Та залишив ти світлу пам’ять І вічно будеш, любий з нами.

Вічна пам’ять

Коханий, милий, дорогий, Життя без тебе зупинилось… І замість сонця — дощ іде сумний, І серце не змирилось.

Є сила, що може забрати з життя, А з пам’яті рідних – ніколи.

Ти був твердиня нашої хати, Ти був у всьому голова. Як же нам любий, тяжко забути. Змиритись з тим, що тебе вже нема.

Спи спокійно. Пам’ять про тебе Буде вічно жити в наших серцях

Пройдуть роки, спливуть тумани, Над світом знов зійде зоря. Та не зітруться ті всі рани, Що принесла нам смерть твоя.

Нехай вітер тебе заколише, Ніжну пісню співають пташки. Спи спокійно – ми будем молитись За спасіння твоєї душі.

Той день, коли твій голос згас І серце перестало битись, Став самим страшним днем для нас, І ми не можем з цим змиритись.

Ти згасла, немов зранку світ зорі, А ми лишились у смутку і журбі.

Нехай зігрівають твою домовину Сонечко вдень, а місяць вночі. Спи спокійно наша мамо, бабусю, Вічна і добра пам’ять тобі.

Сумує родина, дружина і діти, І скотиться гірка сльоза ще не раз. Останній дарунок — цей пам’ятник й квіти З скорботою й шаною, любий, від нас.

Хай сонце з високого неба Зігріє могилу твою, А вітер тихенько шепоче Про тугу велику мою.

Пам'ятаємо, любимо, сумуємо...

Тебе нещастя від сім’ї забрало, То спи спокійно у могилі цій В житті тебе любили, поважали, А зараз серце крає горя біль.

Ти був для нас неначе пташка, І щебетав, як соловей. Без тебе жити сумно й важко, І серце плаче ніч і день.

Пішов від нас ти дуже рано Ніхто не зміг тебе спасти. На серці в нас глибока рана, Поки живі ми - з нами ти.

Схиляють голови сумні Дружина, діти та онуки. Прийміть уклін наш до землі І тугу вічної розлуки.

Такого щирого, простого, Такого рідного, як ти. Такого доброго нам сина Ніколи більше не знайти.

Пам’ять про тебе — цей чорний граніт, Дивлюсь на могилу , а серце болить, І гірко заплачу, дрібними сльозами, Чому тебе , рідна, немає між нами.

Господь покликав до себе і мене І жоден гріх мій, знаю, не мине. Молітеся за мене на землі - Єдине, що потрібно ще мені.

Татко, любий наш, прости, Що не зуміли зберегти тебе. Тепер на Бога уповаєм, Хай Він тебе оберігає.

Ми кажем Вам спасибі, рідна мамо! Бо Ви вказали шлях, яким у світ іти Через століття до вершин високих Ваш образ в серці будемо нести.

Недолюбив ти, недомріяв, Не оцінив красу життя. Єдиний сину, гордість і надія, Чому назад немає вороття?

Твоїм теплом були і ласкою зігріті, Ми поховали тут все найдорожче в світі, Від всіх життєвих мук душа твоя спочине, А пам’ять і любов до тебе ніколи не загине.

Тому, хто дорогим був при житті, Від тих, хто любить і скорбить.

Ніхто тебе, спасти не зміг, Пішла з життя ти дуже рано. Залишила смуток і печаль. В серцях лишилась глибока рана.

На думці ще трохи пожити було, Та сонце сховалось, за хмари зайшло.

Остання шана чоловіку, батьку, дідусю.

Серця в нас розбиті, доню, Втрата без міри важка. Рано ти землю покинула, Пташечко наша ясна.

Спи синочку дорогий, Сумно нам без тебе, Не приходиш ти до нас, Тільки ми до тебе.

За ніжність, щирість і любов, За працьовиті Ваші руки. Низький складаємо уклін - Дружина, діти та онуки.

Так сонечко світило гарно, Коли всі разом ми жили. Пішов від нас ти дуже рано, Пам’ять про тебе ми зберегли.

Такого рідного святого, такого доброго, як ти Такого щирого, простого Вже нам ніколи не знайти.

Спи спокійно,наша доню, Сумно нам без тебе. Ти до нас вже не прийдеш, Тільки ми до тебе.

Ти сходу сонця не діждалась, Закрила очі назавжди. Тебе ми любим, пам’ятаєм. За все нам, донечко, прости.